Авторизация
 
  • 13:31 – Обратная сторона Луны 2 сезон: 3 и 4 серия смотреть онлайн от 6.12.16 
  • 13:31 – Жить здорово с Еленой Малышевой (06.12.2016) смотреть онлайн 
  • 13:31 – О самом главном последний выпуск (06.12.2016) смотреть онлайн 
  • 13:31 – Модный приговор выпуск 06 декабря 2016 года смотреть онлайн 

"Якби в нас була такого рівня майстерності художниця..."

162.158.78.242

"Якби в нас була такого рівня майстерності художниця..."

10 червня 1961 року, 53 роки тому, померла відома українська художниця Катерина Білокур.

«Якби в нас була такого рівня майстерності художниця, ми змусили б заговорити про неї весь світ», – сказав про неї Пабло Пікассо, який зазвичай погано відзивався про все сучасне йому мистецтво. Він побачив роботи Білокур у 1954-ому на виставці радянських художників-колгоспників у Парижі й порівняв її тоді з Серафіною Луї – французькою художницею «наївного» стилю. Вона ж усе життя прожила в рідній Богданівці, ніколи не ходила до школи, ніде не навчалася малярству. І мріяла, щоб її, сільську жінку-самоука, просто визнали за художницю.

Катерина Білокур народилася 1900 року в селі Богданівка на Полтавщині (нині Київська область), свої перші спроби малювати робила вуглиною на шматку домашнього полотна. Їй довелося пережити осуд і нерозуміння односельців, які вбачали в її заняттях малюванням спробу ухилитися від роботи і нерозуміння матері, що вважала таке заняття безглуздим. І все-таки Катерина самотужки відкриває для себе таємниці живопису: пензлі виготовляє сама зі щетини, використовує фарби, які робить з буряка, бузини, калини, цибулі й різних трав. Вона малює здебільшого квіти, а іноді портрети, поєднує кольори у єдину гармонійну цілість. На більшості з полотен майстрині стоїть авторський напис: «Малювала з натури Катерина Білокур». Справді, природа, «натура» були її головними вчителями, а квіти — найулюбленішими мотивами. «Квіти, як і люди, — живі, мають душу!» — казала художниця й тому ніколи не зривала їх, а змальовувала, сидячи біля стеблини чи куща, бо вважала, що «зірвана квітка — вже не квітка».

Не зазнавши особистого щастя, бачачи довкола себе злидні й гризоти щоденної боротьби за існування, Катерина Білокур у квітах, у їхньому малюванні бачила високий сенс.

Кілька років тому на Фестивалі моновистав за листами до Катерини Білокур пролунав такий уривок:

«В ранньому дитинстві моєю улюбленою книжкою були «Пригоди Карика і Валі», — пише Ольга Гойденко з Києва. — Перед очима досі одна з ілюстрацій: хлопчик і дівчинка серед рослин-велетнів. Такою почуваюся, стоячи перед її картинами...Тополями височіють наді мною горді пишні рожі, обплітає ноги старенька квасоля, прохаючи: «Не поспішай!». Братки широко відкритими дитячими оченятами вдивляються в душу, читаючи потаємні думки. Сонях схиляє чубату голову, наче перед довгожданою нареченою. Вечоріє. Айстри-посестри освітлюють стежку своїми зірками. І неодмінно має статися щось, чого ніколи ще не було і ніколи не буде. Солодкий трунок матіоли й резеди підтверджує: бути диву. Пильно вдивляюся в густу темряву, простуючи квітковими нетрями вглиб засинаючого царства... Що це було? Спогад чи сон, а чи мрія про ще нездійснене? Та і варто уточнювати? До побачення серед квітів...».

http://1576.ua/people/4096


КОММЕНТАРИИ:

  • Читаемое
  • Сегодня
  • Комментируют
Мы в соцсетях
  • Twitter