Авторизация
 
  • 15:26 – Дом2 4591 Вечерний и Ночной (04.12.2016) смотреть онлайн 
  • 15:26 – Дом2 4591 Лайт Дневной эфир 04/12/2016 смотреть онлайн 
  • 15:26 – Фазенда. Истории старого дома (04.12.2016) смотреть онлайн 
  • 15:26 – Перезагрузка на ТНТ последний выпуск 04-12-2016 смотреть онлайн 

Серпанок і дукачі – на Рівненщині показали найдорожчу весільну моду селян ХІХ століття

162.158.78.75

Серпанок і дукачі – на Рівненщині показали найдорожчу весільну моду селян ХІХ століття У приватній майстерні Володимира Дзьобака у райцентрі Радивилів на Рівненщині ткалі відтворили найскладнішу та найвідомішу українську тканину – серпанок. Її виготовляють вручну на дерев'яних верстатах із льону-лущака. Над однією сукнею семеро майстринь працюють по два місяці, а в давнину жінка творила собі такий однострій по півтора-два роки. Рівненська обласна державна адміністрація запропонувала внести серпанок до переліку нематеріальної спадщини людства ЮНЕСКО. Досі єдину позицію від України у цьому списку посідає Петриківський розпис. Технологія ткання серпанку була втрачена і радивилівські ткалі першими за останні 100 років змогли її відтворити. По всіх музеях та приватних колекціях країни зберігається не більше десятка справжніх серпанкових костюмів середини ХІХ - початку ХХ століття. "Це унікальна тканина, яка завжди коштувала дуже дорого. Вона була вершиною майстерності ткані, бо її робили з найтонших ниток і півроку відбілювали. По всій країні з неї робили тільки намітки, а повний однострій із сорочки, сукні, фартушка та намітки носили лише заможні жінки із Дубровицького району на Поліссі, - розповідає ткаля Наталія Пуха. – Серпанок був жіночим убором, а для чоловіків ткали грубшу тканину. Таке вбрання носили виключно по великих святах – на весілля та на перші жнива, бо воно мало сакральне значення". На розробку та відтворення серпанку майстрині витратили майже три роки. Нині вони виготовили вже п'ять повноцінних костюмів. До осені планують зробити ще стільки ж і показати на виставці у Києві. Собівартість одного однострою складає щонайменше 14 тисяч гривень. До серпанкових костюмів жінки одягали прикраси-дукачі – срібні монети з обрамленням з іншого металу або коралів. Така мода існувала у позаминулому столітті у Кременецькому повіті на Волині. Їх також відтворили за давніми зразками у радивилівській майстерні. "Оце справжній старовинний волинський злотий-дукач, а оце – наша репліка, - показує Володимир Дзьобак. – У монетках робили дірочку або припаювали вушко, а навколо вже робили коштовне обрамлення. Ми також відтворили із срібли перстень, який носили у Дубровицькому районі. Хоча раніше такі кували з алюмінію, бо він ще сотню років тому був дорогим металом. Хочемо показати, що українські селяни справді були заможними, а не бідними – могли собі дозволити прикраси і дорогий серпанок. Нещодавно одна наречена замовляла у нас серпанкову намітку, робила весілля у традиційному стилі. У нас в майстерні є навіть спеціальний навчальний цех для туристів на 8 верстатів, де кожен може повчитися ткацтву". "Серпанок вартий того, щоб його знали за межами України. Він може стати візитівкою нашого краю і приваблювати сюди багато туристів. Тому ми й пропонуємо, щоб серпанок включили до списку ЮНЕСКО. Цю ідею вже підтримав віце-прем'єр-міністр Олександр Сич, обіцяв допомагати, - каже Олександр Савчук, заступник губернатора Рівненщини. – Але це досить довгий і дуже дорогий шлях. Свого часу знадобилося три роки і безліч презентацій в 12-ти країнах світу, щоб комісія ЮНЕСКО внесла до свого списку Петриківський розпис. Сподіваємося, серпанок з часом також високо оцінять". Автор: Олена ВЛАСОВА Читать больше на gazeta.ua


КОММЕНТАРИИ:

  • Читаемое
  • Сегодня
  • Комментируют
Мы в соцсетях
  • Twitter