Авторизация
 
  • 11:57 – 1 канал «Голос», 5 сезон 15 выпуск, смотреть онлайн четвертьфинал от 9.12.2016 
  • 11:57 – Голос 9 декабря 2016 смотреть онлайн: 15 выпуск 5 сезон от 9.12.2016 
  • 11:57 – Киев днем и ночью-2: смотреть 52 серию онлайн (эфир от 09.12.2016) 
  • 11:57 – Вечерний Киев: смотреть выпуск онлайн (эфир от 09.12.2016) 

Євген Рибчинський: Ані Лорак - лялька в руках спецслужб

162.158.78.178

Поширену серед культурних діячів думку, що мистецтво має залишатися поза політикою, першими в нинішньому україно-російському конфлікті спростовували артисти сусідньої держави. Вони активно включилися у війну проти України ще в березні, коли сотні іменитих російських митців публічно підтримали окупацію Криму. Варто визнати, що у Росії знайшлися й ті артисти, що вступились за Україну. Лія Ахеджакова, Валентин Гафт, Михайло Жванецький та інші виступили з альтернативним листом, засудивши дії Володимира Путіна. Українські, як не двино, теж розділилися на два табори: тих, хто стояв на Майдані, і тих, хто вирішив відсидітися: залишити за собою доступ на російський ринок. Останні, свідомо маніпулюючи, називають свою позицію «невтручанням в політику», забуваючи, що йде реальна війна і гинуть сотні співвітчизників. Саме така позиція деяких митців, власне, й викликала неабияке збурення в українському суспільстві. Акція протесту на концерті Ані Лорак, яка не так давно отримала музичну премію в Москві, переросла в бійку. Таїсія Повалій, що вийшла з лав фракції Партії регіонів лише в червні, почула на свою адресу вже багато побажань не повернутися звідти. В соцмережах обговорюється питання про створення петицій, щоб позбавити всіх українських діячів, що підтримали Росію, звання народних та заслужених. Відомий поет, композитор та продюсер Євген Рибчинський - один з тих, хто займає чітку проукраїнську позицію. Останні роки він разом з родиною мешкає в Сполучених штатах. Та події на Батьківщині змусили його повернутись. Рибчинський долучився до протестів на Майдані, сьогодні ж веде активну громадську діяльність: проводить поетичні вечори, збираючи кошти на лікування постраждалих. Про те, чи варто в умовах війни бойкотувати російський культурний продукт, люструвати своїх митців, а також Путіна, який коли-небудь «крякнет» Рибчинський розповів в інтерв’ю «Главкому». «Микита Михалков – це просто дивний клоун» Євгене, в російській Держдумі вже працюють над складанням «чорного списку» українських артистів, які підтримували АТО і Майдан, і яким буде заборонено виступати на території РФ. Україні має робити подібні кроки у відповідь? Особисто я проти бойкотів. Ми не маємо рівнятися на Російську Федерацію. Бо позиція людини багато в чому залежить від пропаганди, від того, чи сильна це особистість, чи ні. На сьогодні ж в Росії є 20-30 потужних діячів, які однозначно виступають проти влади Путіна і за Україну, яка потерпає від агресії з боку сусідньої держави. Тобто офіційний Київ, взагалі, не повинен звертати увагу на те, що чисельна кількість російських культурних діячів, що впливають на громадську думку, підтримують війну в Україні? «Караван іде...» Або, як казав Павло Тичина, «нам своє робить». Якщо нам робить своє, то зупинятися і відгавкуватися – не добре. Нам треба іти в майбутнє, а наше майбутнє – європейське. Хоч Європа нас і не дуже приймає. Та ви ще подивитеся, Європа розпадеться, і ми будемо тією Європою, на яку будуть дивитися, як на приклад. Я не сумніваюся, що врешті утвориться Східноєвропейський Союз між Польщею, Україною, майбутньою Білоруссю, Литвою і іншими, хто поруч. Цей союз буде потужний. Він буде відділяти Росію від Європи. Такий союз дасть українцям набагато більше, ніж Європейський Союз, який існує сьогодні. А на тих діячів, що підтримують Путіна, не треба звертати увагу. Бо коли ми це фіксуємося, ми витрачаємо енергію. Це пусті люди, вони нічого не значать. Той же Микита Михалков – це просто дивний клоун. Людина, яка зняла такі глибокі фільми, і при цьому так неглибоко мислить. Та треба розуміти: його батько написав гімн Радянського Союзу, і для нього – будь-яка радянщина є манною небесною. Вони тоді жили щасливо, їздили в їхній «советский» Крим, мали пільги. Їм є за що боротися. Але вони борються за минуле, а ми боремося за майбутнє. Тим не менш, українська влада теж готує список небажаних в Україні російських діячів культури. Має право. Якщо людина пропагує агресивні цінності, то хай буде так. Росія не вважає, що є навіть такий народ – українці. Вони нас вважають тими, хто вигадав пампушки, борщ і сало. Ви навіть самі хоч і виступаєте зараз проти бойкотів, наприклад, бойкотували Таїсію Повалій, зазначивши, що не хочете бачити її у себе на концерті. Я ніколи не бойкотував Таїсію Повалій, я просто сказав, що не хочу її бачити на своїх концертах саме як учасницю. Це моє бажання. Але якщо вона прийде і буде сидіти аплодувати, її не виженуть з залу, хай сидить. Ви після цього свого публічно оголошеного рішення спілкувалися з нею чи з її чоловіком та продюсером Ігорем Ліхутою? Ні. Тим часом в українському суспільстві, переважно через соцмережі, поширюються ідеї, що варто створювати відповідні петиції і просити Мінкульт позбавити деяких діячів звань народних і так далі. Як ставитеся до цієї ідеї? Треба підходити до кожної особистості окремо. Не можна порівнювати Ані Лорак з Потапом і Настею, Потапа і Настю з Повалій, Повалій з рештою. Всі вони – різні люди, прожили різні житті і мали різні погляди. Я от, наприклад, не розумію, як Слава Вакарчук може зніматися в рекламі МТС. Тим не менш, я знаю, що він патріот. Та тут, як кажуть, кесарю кесареве. Та чомусь отакі дії для нього проходять, а для тої ж Ані Лорак – ні. Кожна справа має розбиратися окремо. Щодо Ані Лорак. Їй дорікають, що за умов окупації Криму і війни з Росією, вона продовжувала виступати і на півострові і в Москві. Як можете оцінити акцію протесту, що переросла у бійку, перед її концертом в Одесі? Я за те, щоб такі речі не відбувалися. Тим більше, я, як людина, яка займалася політтехнологіями, прекрасно розумію, що те, що сьогодні відбувається з Лорак – це саме технологія. Це стовідсоткова ФСБшна розробка, і Лорак навіть може сама про це не знати. Що свідчить про те, що це справа рук ФСБ? Ані Лорак більше десяти років пробивалася на російську сцену, і ніяк не могла пробитися. Вона там нікому не була потрібна, намагалася зайти з різних дверей, але так і не зайшла. І тут раптом, під час Майдану, восени минулого року вона стає дійсно зіркою. Її починає показувати ОРТ по кілька разів на день. Треба розуміти, кому це потрібно. Ну, їй це потрібно - це зрозуміло. Будь-який виконавець йде все життя до слави і грошей. І от вона дістається певної слави на весь колишній Союз. Але не розуміє, що її вже розробляють у ФСБ. Її – бо та ж Повалій не привертає потрібної уваги суспільства, немає людей, які б її любили. До Повалій непогано ставляться, її творчість багатьом подобається. Але Ані Лорак – це ж сирітка, вона виросла в дитячому будинку. До неї завжди співчутливо ставилася. Тому народ треба розділити на тих, хто залишиться з нею, і тих, хто – ні. Цим і займається ФСБ все життя – ділить і володарює. Треба розуміти, що Ані Лорак – лише пішка, об’єкт утворення хаосу. Та, думаю, вона своє слово ще скаже. Вона свідома дівчина. Як тільки вона зрозуміє, що вона – лялька в руках спецслужб, думаю, відбудеться її трансформація. По ситуації в Одесі ми бачимо дуже багато відеоматеріалу. Здається, були запрошені чи не десятки камер спеціально, щоб познімати це. Значить, хтось готувався до цієї бійки. Це по-перше. По-друге, жоден працівник спецслужб не візьме кийка в руки і не буде бити когось просто так. Має бути наказ. Якщо він дістав наказ, треба хапати його начальника і розбиратися, що це за людина. Можливо, це та сама людина, яка віддавала накази на Майдані. Нікого ж не люстрували, всі полишалися. А цьому ж начальнику могли передзвонити з Ростова і сказати: «Вася, сьогодні перераховую тобі 100 тисяч доларів, тільки скажи, щоб хлопці кийками побили тих, хто прийде». Я не сумніваюся, що прийшло десяток людей, які дійсно відчували ганебні настрої, хотіли висловити Ані Лорак свою думку. Але там буле ще 10 чи 20 людей, запатентованих ФСБ, людей, які робили провокацію. І ми отримали непросту картинку, яку показали по «России 24», ОРТ і так далі. Ані Лорак віддала половину свого гонорару на потреби АТО. Чи мають до такої ініціативи підключитися інші українські артисти? Ой, я не розумію, що таке АТО. Немає терористів. Я не бачив жодного душмана, обмотаного вибухівкою. Одна армія проти іншої армії. Це справжня війна. А щодо того, чи маються ділитися артисти своїми прибутками. Якщо у них є таке бажання, чому ні? Я провів, наприклад, поетичний вечір, і зібрані там гроші були відправлені на конкретну родину, де у батька прострілені легені, відбита нирка, хребет, а там п’ятеро дітей. «Путин когда-нибудь сдохнет, а если культурно, умрет» Ви згадали, що люстрація в спецслужбах так і не відбулася. В культурній галузі вона може мати місце? Принаймні, на рівні громадян. Умовно кажучи, чи мають ті українці, які раніше слухали Кобзона, Повалій, Валерію, далі відмовитись витрачати гроші на диски чи концерти цих артистів? Не може бути творчої люстрації. Норвезький письменник Кнут Гамсун до Другої світової війни дістав Нобелівську премію в галузі літератури. Він писав, як ніхто на планеті Земля. Але потім на Геббельсівських ідеях він відчув, що він арієць і теж зайнявся пропагандою. В один день з нього цю премію зняли і вилучили всі його книги. Але ми ж не знаємо, ким був Гомер, але читаємо його твори і на цих творах вчимося. Ми не знаємо, ким був Шекспір – про нього багато написано, але все байки, - а при цьому, читаючи кожний написаний ним рядок, розуміємо, що він геній. Думаю, що і сьогодні ми маємо відокремлювати твір від людини. Бойкотувати треба те, що людина пропагує, а не те, що вона, наприклад, співає. Повалій більше десяти моїх пісень співала, але ж не за це ми її судимо. От що таке пісня? Це голос артиста, музика композитора, слова поета, аранжування аранжувальника, і ще є звукорежисер, який все це підтягнув. Тобто є 5-6 осіб, які роблять цей твір твором. А ми сприймаємо це так: Повалій співає, Валерія співає. Та якщо подобається - слухайте, це не робить вас непатріотами Я от не їм російські цукерки, але їм Roshen – незважаючи на те, подобається мені Петро Олексійович чи не подобається. Все на особистостях тримається. І Путін – теж особистість. Але ж, врешті, і його не стане. Розумієте? До речі, в мене про це є вірш – в Росії, що цікаво, гуляє без автора. В Саратове бабушка охнет, Ладонью зажав себе рот, Ведь Путин когда-нибудь сдохнет, А если культурно, умрет. Каким бы великим он не был, Его отпоют и аминь. В тот день будет солнце в полнеба, И пляжи забиты людьми. Прозреет Донецк и Одесса, Ростов и полста деревень, И сотни юродивых бесов Из каждого выйдут в тот день. Россия замолкнет и ахнет, По ящику будет балет, Ведь Путин когда-нибудь крякнет, В ближайшие несколько лет. И кто-нибудь спросит по сути, Спустив патетический пыл, «А был вообще этот Путин?» Увы, к сожалению, … есть. Ситуація, коли наші телеканали транслюють продукт країни-окупанта теж вважаєте нормальною? Згідно українського законодавства будь-яке медіа мусить давати в ефір 50% українського продукту. Якби я був головою Національної Ради з питань телебачення і радіомовлення, протягом місяця я би влаштував аналіз всіх ефірів, і потім би ставив умови «або, або». Є всі підстави закрити всі канали. Так само по радіо. Чи багато ви там українських пісень почуєте? Проте почуєте російською мовою пісні всіх, хто про Україну погано думає. Спеціально тут щось робити не треба. Треба дотримуватися того закону, що вже існує. Свої виступи в Росії та окупованому Криму дехто з українських артистів виправдовує тим, що митець має стояти поза політикою. Чи згодні ви з цим? Виступ тієї ж Повалій на фестивалі в Криму на День Росії її чоловік прокоментував так: «Таїсія – артистка, вона співає для людей ». Але, по-перше, Таїсія Повалій ще залишається депутатом Верховної Ради. А, по-друге, навіть якщо погодитися з тим, що «митець – поза політикою», не можна не розуміти, що коли гинуть тисячі людей – це вже не політика. Я вважаю, що дійсно люди мистецтва мусять стояти поза політикою. Вони, взагалі, не можуть вступати в партії. Тобто можуть, але творчість тоді відходить на третій план, і потрібно тоді позбуватися звання митця. В той день, коли ти прийшов в політику, будь ласка, знімай з себе звання народного артиста, заслуженого артиста. Ти стаєш політиком. Крапка. Але життя і смерть – це загальнолюдські поняття, а не поняття політики. Політиці все одно, чи загинула людина, чи вона існує. А от людина має або співчувати смерті іншої людини, або робити, як деякі росіяни, які радіють, коли вбивають українців. А щодо того, що наші артисти їздять в Росію. А що, хтось оголошував війну? Якщо ми не хочемо, щоб артисти не їздили туди на заробітки, не отримували там якихось премій, ми мусимо створити якісь умови, за яких вони матимуть змогу тут заробляти. Це ж великий ринок. От, погодьтесь, що було б непогано, наприклад, якщо те, що робить «Главком» на всю Росію йшло. Будь-хто хоче, щоб його продукт так розповсюджувався. Ваш батько - легендарний український поет, драматург, сценарист Юрій Рибчинський – мав приятельські стосунки с Йосипом Кобзоном. Чи спілкуються вони тепер, після того, як Кобзон виступив за анексію Криму і підписався під листом підтримки позиції Володимира Путіна щодо України? Чи підтримує ваш батько всі ваші погляди? Звісно, підтримує. Мій батько із Кобзоном – давні друзі. Кобзон – народний артист України. І це тільки сьогодні стало зрозуміло, що для нього, умовно кажучи, Україна – це Донбас. Що для нього Україна – це місце, де він заробляє гроші. Що для нього Україна – не просто місце, де він народився, а те, що мусить йому поклонятися. Він так думає. А якщо ми йому не вклоняємося, то нас треба приборкати. Ви що ж, думаєте батько коли-небудь з ним розмовляв на такі теми? Це ж проблема виявляє позицію людини. Зараз це виявилося, і батько з ним не спілкується. Не так давно ви переважно спілкувалися російською мовою. Тепер – українською. Це події в країні на вас так вплинули? Згодні з думкою, що Росія закінчується там, де закінчується російська мова? Жодному народу не належить їхня мова – ані російському – російська, ані українському – українська. Для мене мій перехід на українську мову – це було просто на часі. Ще коли я був на Майдані, я не думав, що перейду на українську. Сьогодні російська мова ну не ллється з мого рота. Навіть в Америці, де я часто буваю, прекрасно розуміють відмінність росіянина від українця. Українці згуртовані, вони допомагають один одному, і росіяни їм в цьому заздрять – вони так не вміють, вони кожен за себе. Це українці тільки в Україні у журбі живуть. Я і вірш написав з такими рядками. Не люблять нас в світі одні москалі - Така твоя воля Всевишній. Розкидані ми, як зерно по землі, І скрізь проростаємо пишно. Живимо в достатку, на рівних правах, В одній християнській родині Ми в Польщі, Німеччині, на островах, В Бразилії і Аргентині. В Америці теж є, Канаді, Перу, У сонячній Венесуелі. Нас люди шанують, ми скрізь до двору, Бо ми від печалі веселі. Ми є українці, все інше - пусте, І де ми живем, не важливо. Ми вдячні Америці, власне за те, Що кожен народ в ній щасливий. Ось де парадокс, долі нашої суть, Так було завжди і до нині: Ніде українці в журбі не живуть, Як тільки в самій Україні. На вашу думку, чому українці в Україні живуть в журбі? А тому, що ніде українці не живуть поруч з росіянами так близько. «Продюсери у нас – «хрен да ни хрена» В ваших словах багато посилань до життя українців в Америці. Останні роки ви мешкаєте в США. Чому поїхали туди і чим там займаєтеся? Поїхали ми туди, коли дружина народжувала нашого середнього сина, через медичні питання. Це було три роки тому. Живемо в Коннектикуті. Молодшого сина теж народжували там. Я там займався творчістю і виступав. Але я – українець. Я ніколи не змінював паспорта. Я в Америці гість. Тут, в Україні, моя хата, мої батьки. Свій великий авторський вечір, що мав відбутися ще 14 березня, ви перенесли на жовтень – через трагічні події, що відбулися в Україні. Зараз – на сході нашої держави – події не менш трагічні. Гинуть люди – військові, мирні. Сподіваєтесь до осені все залагодиться? Люди дуже хочуть, щоб цей концерт відбувся. Люди купують квитки. Вони бачать мою громадську позицію. На березень – я готував розважальний концерт. І розумів, що в такому форматі він на той час не мав права на життя. Та той формат концерту ми з режисером переробили повністю. Він тепер дуже патріотичний, соціально спрямований. Кого ми ще не побачимо на вашому вечері з тих, хто мав виступати в березні? Окрім Таїсії Повалій, звісно. Таїсію Повалій точно не побачите. Ну, ще не буде Лері Вінна. Я скоротив виконавців. Проте, скоріш за все, буде Тамара Гвердцителі. А El Кравчук? Саме ви без перебільшення створили цього артиста: його зірка спалахнула і, на жаль, згасла в 90-х, коли ваші шляхи, скажімо так, розійшлися. Так, обов’язково буде. На концерті він буде співати лише ті пісні, які колись співав – «Нічий», «Війна завжди війна». Може, ще щось. Народна артистка України Ірина Білик на ваш вечір теж завітає? Після того, як вона, перебуваючи на «Новій хвилі», заявила що, єдина країна для неї це щось більше ніж одна Україна, бо вона «дитина Радянського Союзу». Ірина Білик – це моя кума, і я до неї дуже прихильно ставлюся. Вона обіцяла заспівати на концерті. Щодо цього вислову – я не чув це власними вухами, тому важко коментувати. Але ж я теж навіть присягу давав Радянському Союзу, країні, якої більше немає. Росія – це не моя країна. Моя країна – Україна, де я народився. Але країни, яка дала мені мій перший паспорт, більше не існує. Думаю, що вона в цьому контексті говорила. Ірина – співачка, а не спікер парламенту. Були часи, коли Білик не безпідставно називали українською Мадонною. Але з того часу, як вона змінила український репертуар на російськомовний, «зірки» не стало, не погоджуєтесь? Ірина Білик – чудова виконавиця, вона справжня артистка. От Таїсія Миколаївна – чудова співачка, але артистка посередня. А Ірина переживає кожну пісню. Ми співчуваємо їй, коли вона співає. Але так, вона перестала співати українською. Вона вирішила так вийти на більш потужний ринок. Просто ви ж бачите, які настали часи. Назвіть зірок, що входять до першого ешелону, на ваш погляд, на українській сцені? Я, мабуть, людина того покоління, яке ще пам’ятає все радянське. Для мене вищою в Україні нікого не було і не буде, ніж Софія Ротару. А серед чоловіків? Складно? Ой… Складно. Україна на радянський ринок давала саме жінок-співачок. А наші співаки – Василь Зінкевич, Назарій Яремчук – на місцевому рівні були. Бо вони вже тоді дуже патріотично були налаштовані, а Росії це було зовсім не потрібно. Я не слухаю жодного із сучасних українських виконавців. Навіть Славу Вакарчука, який лунає з багатьох динаміків. Стилістично мені подобається ре, що робить Ваня Дорн. Але лексично для мене, як для поета, це трошки заслабке. Можна говорити про занепад української естради? В чому причина? Звичайно. В Америці я був на з’їзді одної партії, і там виступав Тімберлейк. Ну там змалу до велика всі співають його пісні. У нас такої масовості ніхто не має. Але відносно виконавця це свідчить або про те, що він не співає ті пісні, які підтримав би весь народ, або те, що народу радіостанції дають не те, що їм треба. Ви бачите на українській сцені людину, яку б хотіли продюсувати? Я вже більше десяти років не продюсую нікого. І, крім себе, продюсувати більше нікого не буду. Але, принаймні, пісню у вас замовити можна? Зараз з композитором Ніколо Петрашем ми написали чудову пісню «Пусть болтают». Тамарі Гвердцителі вона сподобалася, вона хоче її зробити. З нею ж у нас є ідея зробити «Чортополох» ( суперхіт Таїсії Повалій, вперше виконаний в середині 90-х, - «Главком ). Якщо вдасться, це буде дуже потужна версія. Пісню, в принципі, замовити можна. Скільки це коштує? Якщо я є автором і слів, і музики, це коштує, умовно кажучи, 5 тисяч доларів. Як оціните масові українські музичні талант-шоу? Чи стають вони стартовим майданчиком для нових виконавців? Ну, по-перше, у нас жодного свого шоу – це американські, англійські проекти. По-друге, розкручують виконавців продюсери. А продюсери у нас – «хрен да ни хрена». Багато з тих, хто називає себе продюсерами, - в основному, автори, які не можуть продати свої пісні і шукають того, хто буде ці пісні співати. Взагалі, ринок дуже малий. У нас живе 40 з гаком мільйонів людей, і здавалося б, є попит, але авторів не сотні і тисячі, як в Росії, а одиниці. Та й оці всі шоу – вони ж не для тих, хто вже співає 20 років. Є для них хоч одна програма? Ні. То чому ж ми тоді дивуємося, що вони їдуть в Росію. Там все робиться для того, щоб культура була. А у нас все робиться для того, щоб музичної культури не існувало. А потім у тебе питаються: ну, чувак, яку ти нову пісню написав? Та ніяку. Немає для кого писати. Писати для того, щоб тебе якесь «Русское радио» розгорнуло зі словами: це не формат? Вони за публіку вирішують, що формат, а що ні? Та є хороша пісня і є погана пісня. А у них: формат чи не формат. Формат – це щось квадратне чи кругле. В пісні не може бути форматів. Читать больше на Glavcom.ua


КОММЕНТАРИИ:

  • Читаемое
  • Сегодня
  • Комментируют
Мы в соцсетях
  • Twitter