Авторизация
 
  • 23:36 – КВН 55 лет Кубок мэра Москвы 04 12 2016 смотреть онлайн 
  • 23:36 – ДТП под Ханты-Мансийском 4 12 2016: число погибших возросло до 12, в реанимации находится 21 ребенок 
  • 23:36 – «Синяя птица» конкурс 2016 выпуск 4 от 04.12.2016 смотреть онлайн 
  • 23:36 – Страшная авария в ХМАО, где погибли 10 детей, попала на ВИДЕО 

25 років тому відкрився фестиваль "Червона Рута" і з'явилась молодіжна українська музика

162.158.78.223

25 років тому відкрився фестиваль "Червона Рута" і з'явилась молодіжна українська музика "Українці! Ми врятовані!", - прокричав 21 вересня 1989 року член суддівської ради фестивалю "Червона Рута" Іван Малкович, коли прослухав конкурсантів. Пригоду пам'ятає інший суддя конкурсу Анатолій Калиниченко. Каже, до того взагалі не було молодіжної української музики, звідти й така реакція Малковича - теперішнього директора видавництва "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА". Gazeta.ua поговорила з одним із ініціаторів легендарного фестивалю - Олегом Репецьким. Зараз йому 54 роки, він генеральний директор українсько-британського СП "Комора". Товариство продає музичні інструменти, апаратуру, є представником світових виробників, має студію звукозапису, озвучує фестивалі, акустичні виступи, телепроекти. В кінці 1980-их років він з друзями придумав фестиваль "Червона Рута". - Чому ви Радянському Союзі взялися за фестиваль і яким його передбачали? - Закінчивши консерваторію, я в середині 80-их грав у державному естрадно-симфонічному оркестрі. Потім став музичним редактором на радіо. Відчував гостру нестачу нової української музики. Її не існувало, за винятком вузького жанру Яремчука, Зінкевича, Ротару. Цей стан справ я обдумував, зустрів заочно знайомих людей, які теж цим цікавилися - Тарас Мельник, Анатолій Кальниченко. Втрьох ми цю тему обговорили на фестивалі "Рок-перехрестя" 1986 року. Це перший великий рок-фест у Києві. На ньому за три дні пролунала одна україномовна пісня. Думали, як це змінити. Щоби вмикати людям музику, треба її записати. Професійні студії всі належали Держтелерадіо, а там треба було пройти через худраду. Щось молодіжне, прогресивне, не кажучи вже про протестне, пропхати було неможливо. Значить, потрібна своя студія звукозапису. В цьому допоміг австралієць-бандурист Віктор Мішалов. Я в Cпілці письменників колись допоміг йому концерт зробити сольний. Він yfc познайомив sз канадським мільйонером Миколою Морозом, і питання студії було вирішено. Назвали "Кобза". Вона стала першим СП не російсько-, а українсько-західним. Постало питання - кого ж будемо записувати? Значить, треба зібрати найкраще. Придумали для цього фестиваль. Назва "Червона рута" - суто в честь Володимира Івасюка, який зробив революцію в 70 роках. Його музика тоді в Союзі стала дуже популярна. - Змушені були маскувати ідеологічність фестивалю? Найдивовижніше - як нам вдалося таке положення фестивалю затвердити. Через Бориса Олійника (голова Компартії УРСР - Gazeta.ua) і Дмитра Ліхачова - головою фонду культури СРСР. Тоді без державних структур провести таке неможливо було. Наголошуючи на молодіжності фестивалю, ми включили в організатори ЦК Комсомолу. А щоб захистити українське - Фонд культури. Борис Олійник тоді був друга людина в СРСР, перший заступник Горбачова. Поміг нам у всьому. Творча концепція фестивалю - майже наукова робота. Тарас і Анатолій працювали над тим. Правилами визначили обов'язково україномовність, нові пісні й обмежили вік. Згодом Рута скоротила ценз до 32 років. Але на першому фестивалі, через те, що купа музикантів не мали раніше де виступити, ми зробили межу в 42 роки. Завдяки тому попав лауреат Віктор Морозов. - Не побоювалися, що не вистачить конкурсантів або що будуть усі з заходу країни? - Виконавці того часу мали мало репертуару українською мовою. Було трохи бардів - Едуард Драч, Віктор Морозов, Андрій Панчишин, Тарас Чубай. Вони найшвидше реагували на зміни політичні зміни, та й пісня бардівська твориться за день. Але коли ми поїздили по регіонах і послухали, хто подається, то вже не побоювалися. На відбіркові ми щоразу їхали в область і деколи були приємно здивовані. Зі Слов'янська, з Запоріжжя були виконавці цікаві. В Криму було добре. Через погану організацію, бувало, в деякі міста ми їздили по кілька разів. Приїжджали ми туди і бачили, що хоч публікувалося концепцію, роз'яснювалося по радіо, люди не розуміли. Або не було трьох україномовних пісень, або виходили в вишитих сорочках і співали народні пісні. Обкоми комсомолу й інші організатори на місцях їм не звертали на це увагу. В Харкові взагалі нас повезли по ресторанах. Вирішили, що українські виконавці - це там. Ми в таких випадках збирали музикантів, проводили розлогі лекції про те, яка нам муика потрібна. Нова і сучасна. І виявлялося, навіть найпрогресивніші не чекали, що аж так ми дозволяємо далеко зайти. Єдина умова - робіть це українською мовою. - Знаю російськомовних музикантів, які ще 10 років тому писали українські пісні "щоб у фестивалях брати участь". Вже не тільки в Руті, а і в інших, які з неї згодом взяли приклад. Так, а тоді рок-учасники на 80% створилися під наш фестиваль. Паралельно в той час випустили свої пісні "Брати Гадюкіни". Це не наш вплив. ВВ існували. "Кому вниз" російською мали перший альбом. З українських мали хіба що пісню "Суботів" За нашою ініціативою вони створили інші українські пісні. Сестричка Віка взагалі до того виконувала пісні в платтячку з косичками про смерічку, про природу. До речі, Віка стала співачкою №1 в Україні. Хіба що Білик з нею змагалась у популярності, але то був інший жанр і, відповідно, інша публіка. Під Віку фестиваль потім міжнародний проводився, де вона перші місця брала ("Міс Рок-Європа", - Gazeta.ua). 1991 року на Червоній Руті в Запоріжжі були продюсери британської групи Saхоn. Один з них нею зацікавився. Я не знаю, якого ще українського виконавця хотів такий європейський продюсер проштовхувати на західний ринок. Але вона вперто, попри все хотіла поїхати в США. І поїхала. Багато музикантів не вміли рухатись на сцені, вперше бачили людський мікрофон. Ми з ними додатково працювали. Виконавцям поп-музики в основному записували фонограми "мінус 1". - На базі "Кобзи" постав, говорячи теперішньою мовою, продюсерський центр? Ну, продюсувати було важко. З телебачення тоді було тільки УТ-1 і УТ-2. Поза їх межами обладнання, камер, монтажних столів не було. Заборонено було мати приватно. Поняття кліп ще теж не існувало. Але сам фестиваль їх розкрутив. "Кобза" провезла переможців з концертом майже по всіх обласних центрах. 50 чоловік переможців 90 року ми повезли в Канаду. І сам фестиваль ми не обмежували Україною. На Руту приїхали музиканти з Аргентини, Австралії, Америки, Росії, Прибалктики. Не всі з них змагалися. Для діаспорян був окремий концерт. Багато розповідають про конфлікти з владою, з міліцією. Зокрема - чрез синьо-жовті прапори. За місяць-два до фестивалю Чернівці стали відмовлятися. Місцеві керівники стали казати, що не впораються з такою кількістю людей, що місто не готове, ще не гарантують безпеку. А на початку вересня в Києві проходив установчий з'їзд Народного руху України за перебудову. Там був запрошений Леонід Кравчук. Кирило Стеценко, який в дирекції фестивалю відповідав за зв'язки з пресою, виступив із заявою, що забороняють. Піднявся шум, натисли на Кравчука, і той пообіцяв, що фестиваль буде проведений. Все одно нам вимкнули світло на конкурсі бардів. Його проводили без звукопідсилення. Автобус, який привозив артистів, увімкнув фари. Так сиділо журі, і люди вживу співали. Комуністи дуже боялися, що стадіон буде в синьо-жовтих прапорах, і на завершальний концерт позвозили з районів працівників підприємств із прапорами радянської України. На початку вони їх тримали, а посеред концерту люди поховали вже. Ну, а коли Жданкін зі сцени заспівав "Ще не вмера", то багато людей встали. Перший раз гімн прозвучав так масово. Фестиваль тривав 7 днів. Режисери придумали на кожен день згідно з українським звичаєвим календарем масу супутніх заходів. Від виставок і копань криниць до концертів майстрів. 24 вересня він закінчився. Почалися крики комуністів, що це націоналістичний шабаш. Але тури червоної рути були успішні, в тому числі й комерційно. - Ви згодні з оглядачами й журналістами, які пишуть, що "Червона Рута" для української культури зробила більше, ніж для американської "Вудсток"? До "Червоної Рути" української популярної музики не існувало. Після неї - з'явилась у всіх жанрах. Музикантів, які засвітилися, запрошували на теле- і радіопередачі. Інші їх бачили і наслідували. "Червона Рута" в 90-их успішно пройшла в Запоріжжі, Донецьку, Севастополі, Харкові, Дніпропетровську. В ті часи пісень українською мовою було більше на телебаченні, ніж зараз. Внаслідок чого головний фестиваль плавно підупав? - Людей формує масова культура. Без неї держава - фікція. У другій половині 90-их ФСБ зрозуміла, наскільки важливою є ідеологічна зброя, і почала працювати на викорінення українського. Пісні українською мовою поступово стали не попадати в ротації. А з розвитком медіабізнесу, в якому власників-українців майже не було, в ефірах почалося дуже примітивне заробляння грошей. Спершу в Москві. Оскільки, заробляти на квитках через стрімку інфляцію й загальну бідноту було складно, багаті люди взялися створювати фірми, які з будь-кого роблять зірок. Маєш коханця чи батька багатого? Хай платять 200 000 доларів - і за рік обіцяємо, що матимеш по 5 концертів у місяць. Тренували дівчаток і хлопчиків, які й співати толком не вміли. Електронними засобами вирівнювали фальш. Співалося поголовно під фонограму. Головне для успіху - повторюваність і щоби в ефірі поруч із цим не було нічого якісного. Тому планка була спущена дуже низько. Інформаційний потік з Росії потужний. Потім таке заробляння грошей переповзло в Україну. - Як повернути українську музику в українські ефіри? Як і в багатьох державах Європи, має бути законодавча програма захисту свого продукту. вона буває різна. Серед іншого, треба повернути квоти на пісні українською мовою, і слідкувати за їх дотриманням А поки держава не дбає про свою інформаційну безпеку, про це повинна дбати хоч свідома частина громадськості - пам'ятати, що слухаючи радіо і відвідуючи концерти, ми гривнею голосуємо за ідеологію. Вже не кажу, що з України концертами та трансляціями вимивають сотні мільйонів доларів. Шоу-бізнес у розвинутих країнах - у десятці найприбутковіших. Марія Бурмака. На "Червоній Руті" 1989-го 19-річна харківська студентка виборола 2 місце в жанрі співців (бардів). 1993 року першою в Україні випустила альбом на компакт-диску. Працювала ведучою телепередач. Другий рік викладає тележурналістику в Інституті журналістики КНУ Шевченка. Анатолій Калиниченко, 59 років. Співорганізатор першої "Червоної Рути". Тепер - завідувач відділу музикознавства Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені Максима Рильського Національної академії наук України. Працює над 4 томом академічної 7-томної української музичної енциклопедії. Едуард Драч. Володар першого місця як співець. Працює невропатологом у Києві. Юрій Якимчук, 54 роки. Художник у Чернівцях. 1989 року працював директором виставкових залів Національної спілки художників. Читать больше на gazeta.ua


КОММЕНТАРИИ:

  • Читаемое
  • Сегодня
  • Комментируют
Мы в соцсетях
  • Twitter