Авторизация
 
  • 10:42 – Прямой эфир с Ольгой Бузовой смотреть онлайн 07.12.2016 (Россия 1) 
  • 10:42 – Самолёт в Пакистане разбился сегодня: фото, видео с места крушения 
  • 10:42 – Вар'яти: смотреть 7 выпуск онлайн (эфир от 07.12.2016) 
  • 10:42 – За живе-3: смотреть выпуск онлайн (эфир от 07.12.2016) 

Раду Поклітару про те, що вбиває українську культуру і про Майдан на сцені

172.68.65.158

Раду Поклітару про те, що вбиває українську культуру і про Майдан на сцені Відомий хореограф розповів, чому українським артистам стало складніше виживати Раду Поклітару народився і виріс у Молдавії, прописаний у Білорусі, а працює в Україні, Росії та Європі. Головне його українське дітище – столичний театр «Київ модерн-балет», який минулого літа був на межі закриття. Про проблеми та перспективи театру Раду Поклітару розповів у інтерв´ю кореспондентові «Коментарів». Півтора року тому ви заявили про те, що театр «Київ модерн-балет» закривається через фінансові проблем. Що змінилося з тго часу? З фінансуванням стало легше чи важче? Ситуація кардинальним чином не змінилася. Я зрозумів, що розпустити трупу я зможу завжди. Тому, набравши в театр 9 осіб, протягом минулого сезону довелося повністю відновлювати репертуар. На сьогодні трупа існує. Що стосується фінансування, то умови в нашій країні просто жахливі. Зараз усі говорять про АТО, про Майдан, про кризу, ми всі входимо в становище, але в підсумку і так жебрацькі зарплати всіх муніципальних артистів були з вересня зменшені ще на 26%. Поки ми працюємо, але я хочу сказати, що в такій оплаті праці є щось принизливе. У Міністерстві культури змінилося керівництво, чи будете ви знову просити про надання «Київ модерн-балету» статусу національного театру? У нас склалися дуже добрі стосунки з Євгеном Нищуком, нашим новим міністром культури. Він чудовий актор і людина, дуже щирий. При цьому абсолютно не бюрократ і не чиновник в поганому сенсі цього слова. Але є проблема. Це директива про заходи щодо зниження бюджетних витрат, яка була прийнята у зв´язку з подіями в країні. Вона вийшла за підписом Президента Петра Порошенко. У тому числі в цьому мораторії є пункт, що до окремого розпорядження театрам і організаціям не будуть присуджувати звання академічних і національних. Тому навіть якби Євген Миколайович (Нищук. – Ред.) дуже захотів, то не зміг би нам присвоїти звання. Я сподіваюся що колись ситуація в країні стане кращою, мораторій буде скасований, і ми отримаємо звання національного театру. Тобто найближчим часом фінансове питання залишиться не менш болючим, ніж раніше. Є ризик, що в такій ситуації артисти можуть піти з театру? Звичайно, є великий ризик. Тому що на будь-якому кораблі, в будь-якому шоу в Єгипті або Туреччині вони отримуватимуть мінімум у чотири рази більше. Природно, коли ти молодий, коли тобі не вистачає грошей, щоб дожити до зарплати, коли ти хочеш порадувати чимось кохану людину, є величезна спокуса змінити роботу в професійному театрі на роботу в шоу. Але зрозуміло, що це відразу творча загибель і те, заради чого не варто проживати своє життя. І одна справа, коли тебе вживають під випивку і під закуску, й інша справа, коли в кінці спектаклю тебе купають в оваціях і ти розумієш, що твоє життя проживається не дарма. Але потім приходить день зарплати, і починаєш ставити під сумніви ці аксіоми. Кожен робить свій вибір. Я, зі свого боку, намагаюся робити тільки одне – щоб артисту було цікаво працювати в театрі. Одне з джерел доходу для артиста – гастролі. Зараз руйнуються зв´язки з РФ. Театр був у Москві, показував «Лебедине озеро». Яка була реакція глядачів? Я вважаю, що треба відокремлювати мистецтво і політику. Звичайно, артисти завжди на виду і їх найпростіше звинуватити в непатріотизмі. Я хочу сказати тим, хто нападає на людей, які їздять до Російської Федерації і мають там успіх. Наскільки я пам´ятаю, за офіційними даними, ми експортуємо товарів до Росії щомісяця на мільярди доларів. Тобто ці прибутки вважаються нормальними. Великий бізнес має право отримувати ці доходи, а артисти, які їздять за копійки на гастролі – це злочинці, яких треба покарати, лінчувати і так далі. Давайте не будемо фарисействувати. Я вважаю, що якщо артисти не будуть налагоджувати зв´язки, між двома країнами, то буде взагалі все погано. У мене білоруський паспорт. Мені простіше в цій ситуації. Я працював, працюю і буду працювати в Росії. Почнемо з того, що жодних заробітків в Україні у мене немає. Я офіційно навіть не числюся тут, але спектаклі випускаються за мої гроші, артисти отримують невеликі премії з моїх грошей, тому якщо я не буду працювати в РФ, то моє перебування в Україні буде позбавлене сенсу. Що стосується гастролей у Москві, то глядачі прекрасно приймали наше «Лебедине озеро». Дуже багато хто знайшов паралелі з Майданом. Там є сцена розстрілу лебедів – говорили, що це Небесна сотня. Я радий, що в Москві завдяки нашій виставі багато хто зрозумів, що тут, у Києві, є справжнє мистецтво, є культура, є нормальне життя, а не натовпи людей з автоматами, які ходять по вулицях. У Вас не з´явилася ідея творчо відобразити події, що відбулися на Майдані? Якщо в «Лебединому озері», яке було поставлено задовго до подій на Майдані, у глядачів виникли асоціації та паралелі (причому виникли вони вже потім, як передбачення, як спонтанні алегорії), то, на мій погляд, зараз ставити спектакль, присвячений подіям на Майдані, – це трошки спекулятивно. Балет – мистецтво умовне, воно складається з алегорій, символів, метафор, і воно ніколи не розповідає все нарочито в лоб. Для того щоб виникли ці алегорії та метафори, повинен пройти якийсь час. Ми маємо відійти в часі від цих подій, тому я впевнений, що не можна зараз ставити. Поки я не бачу, як це зробити не спекулятивно; можливо, через десять років, коли це перетворитися в історію, я побачу, як зробити спектакль на цю тему. У Вас уже намічена прем´єра на грудень. Про що новий спектакль «Київ модерн-балету»? Спектакль робиться на громадських засадах. Я сам його спонсорую і буду радий подарувати його трупі «Київ модерн-балету» і київському глядачеві. Незважаючи на назву «Довгий різдвяний обід», цей спектакль мало стосується Різдвяних свят. Насправді він був натхнений чудовою п´єсою американського письменника Торнтона Уайлдера. Головний меседж п´єси, на мій погляд, у тому, що в одній сім´ї відбувається святкування Різдва, люди їдять індичку, потім народжують дітей, які виростають, одружуються, теж народжують дітей, вони розмовляють про погоду, знову їдять індичку, і так перед нами проходить кілька поколінь однієї родини, які нічого не приносять у цей світ. Вони зникають, як метелики-одноденки. І основна ідея вистави: давайте подумаємо – ми своїм життям виробляємо щось таке, що залишиться після нас? Чи ми просто пожирачі індичок, пожирачі життя? Читать больше на kirovograd.comments.ua


КОММЕНТАРИИ:

  • Читаемое
  • Сегодня
  • Комментируют
Мы в соцсетях
  • Twitter