Авторизация
 
  • 19:46 – Новый год 2017: как встречать, что готовить – готовимся встречать праздник правильно 
  • 19:46 – "Все телн": в Стеи плоовяись ВИЕДО, на коротом гублоь "пночиокл с сообй" 
  • 19:46 – Дом 2 на неделю вперед: Глеб Клубничка затащил в постель очередную жертву, любовница Яббарова угрожает Кауфман 
  • 19:46 – «Обратная сторона луны» 2 сезон 1 и 2 серии от 5.12.2016 смотреть онлайн 

В уряді я єдиний підняв руку – у мене нема своєї машини

173.245.54.63

В уряді я єдиний підняв руку – у мене нема своєї машини Євген Нищук, 41 рік, міністр культури Народився в Івано-Франківську. Закінчив Київський театральний інститут імені Карпенка-Карого. Заслужений артист України. ­Актор столичних театрів – ”Сузір’я”, Молодого театру, Театру імені Івана Франка. Зіграв у дев’яти фільмах, зокрема ”Залізна ­сотня”, ”Владика Андрей”. Озвучував українською героїв картин ”Володар кілець”, ”Гаррі Поттер”, серіалу ”Район Беверлі-Гіллз”. Вів фестивалі, концерти, урочисті заходи. Був голосом обох Майданів. На Євромайдан прийшов торік 21 листопада, одразу з вистави ”Момент кохання” в Театрі Франка. Від 27 лютого 2014 року – міністр культури. У кабінеті має понад 15 портретів Шевченка й ”Київську Пектораль”, яку називають театральним ”Оскаром”. Найкращим актором Києва став цієї весни за образ Миколи Вінграновського в постановці ”Прекрасний звір у серці”. Також зіграв ролі Орфея, Павла Тичини, Сергія Єсеніна, Тараса Шевченка. Любить грати у футбол – форвард. Одружений з уродженкою Коломиї, акторкою ­Театру імені Франка Оксаною Батько-Нищук. Мають дорослого сина Олексу
Що змінилося в галузі культури та в житті міністра за дев'ять місяців роботи, розповідає Євген Нищук Через 10 хвилин після приходу на посаду звільнив чотирьох заступників і всіх голів скандальних департаментів. Це департамент релігії, який під час Майдану видавав дивні накази, де кому молитися. Голову Держ­кіно Катерину Копилову, яка тісно співпрацювала з молодшим Януковичем. ­Також департаменту культурної спадщини – і зараз пани Вечерський, Тур, Вінграновський незадоволені цим, поширюють у ЗМІ неправдиву інформацію щодо діяльності Міністерства з питань охорони культурної спадщини. Загалом звільнив понад десяток людей. Під загальне скорочення апарату потрапили ще 26 чиновників. Щодо решти працівників – переважно, це фахівці, що справді віддані своїй справі. Департамент культурної спадщини зараз із нами судиться. Пан Вечерський, який був головою науково-методичної ради, починає війну проти Міністерства. Він майже кожного вечора є позитивним героєм на телеканалі "Інтер". Це помста або бажання заявити: якщо захочемо – знімемо міністра, раз він такий розумний і рішучий. Те саме стосується Державної циркової компанії України – пан Ігор Хлібосолов (генеральний директор і художній керівник. – "Країна") також подає у суди. Його звільнили, бо рахункова палата надіслала нам документи про безліч порушень у роботі компанії. Тепер на його посаду оголосили конкурс. Оновили експертну й науково-методичну раду, яка надає пропозиції Мінкультури щодо питань забудови і визначення пам'яток архітектури. Запровадили конкурсну систему заміщення керівних вакантних посад – чого ніколи досі не було. Сформували нову громадську раду та обрали її нове керівництво. Хабарів не пропонували жодного разу. За мною пішла слава – "він не бере нічого". Люди передають один через одного, тож усі знають, що зі мною таке "не прокатить". За цей період у мене не з'явилося ні земель, ні машин. Після скорочення бюджету міністр отримує зарплату 5800 гривень, його заступник – 11 тисяч. Добре, що залишилися заощадження з часів творчої роботи, доводиться до них звертатися. Маю службову машину. На уряді кажуть: міністри відмовляються від усіх пільг, мають їздити власними авто. Я єдиний підняв руку – у мене нема ­своєї машини. Користуюся службовою Toyota Camry, але зараз вона в ремонті – не витримала ритму поїздок по Києву і регіонах: часто буваю на сході й на півдні, у госпіталях, з мистецькими бригадами – у зоні АТО. Ада Роговцева з групою українських митців – Катериною Степанковою, Ахтемом Сеїтаблаєвим та іншими – відвідали п'ять міст Донецької та Луганської областей – Сіверськодонецьк, Лисичанськ, Артемівськ, Краматорськ, Слов'янськ. Запроваджуємо програму "Взаєморозуміння" – щоб Донбас відчував, що його не покинули. На неї виділили 2 мільйона гривень. Провели конкурс – експерти й фахівці відібрали 27 проектів, які ми фінансуємо. Їх здебільшого ініціювали митці зі сходу. Була культурна діра між регіонами: вони щось робили там, ми – тут. У людей різний світогляд і цінності саме через недооцінку культури. Митці зацікавилися: можемо подати проект, і на це дадуть гроші? Це і наукові заходи, і концертні, і вистави. Цього року виділили 400 тисяч гривень на фестиваль "Гогольfest". Це підтримка незалежного театрального руху. Поки працюю міністром, було два секвестри (скорочення. – "Країна") бюджету. Постраждали національні спілки. Вони пишуть мені листи, але це не залежить від нас. Фінансові відомства кажуть: у нас – війна. В культури забрали практично половину. Один із найбільших бюджетів був на кіно – 110 мільйонів. Після скорочення стало 60. Потім, коли подавали новий бюджет, – 38 мільйонів. Я кажу на засіданні уряду: "Колеги, ми забороняємо російські фільми, з наших кіностудій пішли російські групи – і слава Богу. Але треба заповнити український ефір вітчизняним продуктом – дайте мені "патрони" в інформаційній війні". З таким бюджетом дуже складно почати власне виробництво. Сподіваємося, в новому бюджеті віднайдуть можливість виділити на кіно хоча б 110 мільйонів гривень. Деякі проекти з них фінансуватимемо повністю: як "Толоку" Михайла Іллєнка – фільм про Шевченка. Його бюджет становить 16 мільйонів. Ми дали 9, а решту мав виділити інвестор. Він грошей не дав, фільм зняли наполовину. Ми вирішили додати, щоб не втратити продукт – це виняток. Більшість проектів фінансуватимемо на 50 відсотків. Ми прагнемо запровадити збір із прокату іноземних стрічок, щоб ці кошти пішли на розвиток українського кіно. На окуповані території гроші з бюджету не йдуть – є заборона казначейства. Також діє обтяжлива 65-а постанова, що забороняє, зокрема, поточні ремонти приміщень – це в цілому по Україні і пов'язано зі скороченням бюджету. Ми внесли до неї зміни – тепер можемо перевести ставки працівників культури з Донбасу на територію, підконтрольну українській владі. Також я звернувся до театрів. Переважно керівництво з розумінням поставилося до ситуації, що склалася з творчими колективами на окупованих територіях, і погодилися працевлаштувати тих, хто наважився переїхати, сприяти їм гуртожитками. Вже влаштували в Києві 12 чоловік – працюють у різних театрах. Не беруся одразу засуджувати тих, хто вирішує залишитися на окупованій території. Дуже прикро за легендарного актора Володимира Голубовича з Луганського театру. Він знімався в багатьох фільмах із Миколайчуком, Стригуном. А зараз він – "зомбований" пропагандою і працює на підтримку ЛНР. Сергій Тарута, коли ще був губернатором, пропонував, щоб до Маріуполя переїхав Донецький оперний театр, хай навіть без декорацій. Обіцяв забезпечити житлом, місцем роботи – вони самі не захотіли. Дехто каже: у мене при смерті мати чи хвора дитина – суто людські ситуації. Деякі починають навіть оспівувати режим сепаратистів. Втім, ні я, ні Міністерство культури їх там ланцюгами не прив'язували. Це – вибір кожного. Я би не брався зараз називати їх зрадниками. Це дуже обережний момент і страшні життєві обставини. Переводимо юридично з Донецька консерваторію імені Прокоф'єва до Києва. Робимо все можливе для розміщення студентів і викладачів по музичних закладах у Одесі, Харкові, Києві, Львові. Хочу, щоб у кожному звільненому від терористів містечку, поряд із відновленим магазином і житловим будинком, відбудували культурний центр. Туди приїдуть артисти й подаватимуть правду людям, які були інформаційно "зомбовані" весь цей час. Складніша історія з музеями – вони не можуть просто переїхати й перевезти експонати. Нещодавно провели з'їзд усіх керівників музеїв. Закликаємо їх бути зберігачами – принаймні, знатимемо, чи є розкрадання. Поки що бойовики вкрали гармату й танк 1944 року з музею Луганщини. Вони – несправні, але забрали й те. Інші музеї закриті. Хоча "некоторые" приходять, питають: "Десь тут у вас був Реріх?" Їм відповідають: поїхав на виставку. Волею долі під час анексії Криму Скіфське золото опинилося в Нідерландах. Тепер ми контролюємо ситуацію, готуємо позови. Внесли зміни до законодавства: в умовах агресії Українська держава має право повернути собі на тимчасове зберігання експонати, які перебувають на закордонних виставках. Адже всі ці експонати – частина Музейного фонду України. Не спить і Росія: хотіли швидко нахрапом усе забрати. І сумніваюся, що у Крим – осіло б воно десь у Третьяковці. Ми направили до Нідерландів юриста, готові до судової історії. Голландська сторона на нашому боці – ми свідомо продовжували виставку, зараз вона на зберіганні. Знаємо, що воно в безпеці в Нідерландах. Наполегливо радимо зняти з ефірів 69 фільмів – включно з тими, де знімався Пореченков. Ми не надали прокатних ­ліцензій на "Івана Піддубного", "Білу гвардію". Зараз комісія переглядає російські серіали. Мені багато разів дзвонили з Росії: "Что вы себе позволяете? Вы цензуру на искусство вводите?" Ні, не на мистецтво, а на "кремлівську" пропаганду. 14 російських діячів культури потрапили під санкції і є небажаними в Україні. Не думаю, що і мене приймуть у Росії. Від початку хотів, щоб Міністерство культури не було івент-агентством. Щоб не займалося просто концертом або супроводом якоїсь дати. Тривалий час Мінкульт тільки й робив, що постачав квіти на той або інший захід. Ми відмовилися від цього. Багато заходів взагалі скасували, бо країна – у стані війни. Почали з 9 березня: півтора мільйона гривень мало піти на вечір святкування ювілею Шевченка в палаці "Україна". Ми не витратили жодної копійки, провели святкування на Майдані. На відзначання Дня Незалежності пішло 400 тисяч гривень. Раніше було 3–4 мільйони, зараз витрати – тільки на технічне забезпечення. Долучилися до чотирьох європейських програм. Одна з них стосується створення культурного центру України в Німеччині, Польщі, Британії. Зараз працюють два наші культурні центри. Один – у Москві на Арбаті. Другий – у Парижі, в колишньому будинку Алена Делона. Він його продав, це – наша власність. У селах треба відновити клуби – робити ­кінопокази, організовувати дитячі гуртки, народні колективи. Вже є домовленість про спорудження 10 кінотеатрів у селах і містечках. Просимо місцеву владу надавати землю, а будуватиме інвестор. Коли сказали, що буду міністром культури, дуже напружився: а як же сцена? Відповіли, що творча діяльність не забороняється. Через такий ритм часу на вистави зовсім мало. Але залишив спектаклі "Момент кохання" в Театрі Франка, "Прекрасний звір у серці" у "Сузір'ї" й виставу-інтер­актив у квартирі-музеї Тичини. Це робота з музеєм: ідуть на міністра, а потрапляють у музей. Купив два костюми. З'явилися сорочки, краватки, які доти не часто носив. Маю п'ять краваток. Виникла проблема – нема часу піти в магазин. Та й якось наче страшно вибирати, бо люди звертають увагу. Британська рада надала мені вчительку англійської мови. Спершу займався двічі на тиждень. Останнім часом, коли так гаряче, пропускаю заняття – маю муку з цим. Буває, по суботах граю у футбол. Навіть вдалося виступити за своїх друзів "ФК ­Маестро" у матчі проти команди Збройних сил України. На сон залишається годин 5. Найдовше в кабінеті сидів до опІвночІ. О 23.00 телефонував голова Верховної Ради. Я – недосвідчений чиновник, болісно переживаю моменти неправди. Мені кажуть: роби і не звертай уваги. Я так не вмію. Стикаюся з потужною машиною, коли хочуть очорнити. Зараз мені важливо заручитися підтримкою громадськості. О другій ночі перевіряю телефон, бо протягом дня не встигаю. Починаю відписувати людям, потім розумію, що вони ж, мабуть, сплять. Прочитав недавно хороший вислів: "Найбільший вияв зла – коли добрі люди перестануть щось робити і опустять руки". Якщо хтось вважає, що я – хороша людина, то я зобов'язаний боротися. Читать больше на gazeta.ua


КОММЕНТАРИИ:

  • Читаемое
  • Сегодня
  • Комментируют
Мы в соцсетях
  • Twitter