Авторизация
 
  • 15:56 – Биатлон 10.12.2016 (10 декабря) прямая трансляция гонка преследования мужчины: где можно посмотреть трансляцию гонки 
  • 15:56 – Андрей Губин сделал сенсационное заявление о том, почему он все еще не женился 
  • 15:56 – Успеть за 24 часа на СТС 142 выпуск 10122016 смотреть онлайн 
  • 15:56 – Вести в субботу последний выпуск 10.12.2016 смотреть онлайн 

Режисер "Поводиря" розповів, які епізоди вирізав з фільму

162.158.78.75

Режисер "Поводиря" розповів, які епізоди вирізав з фільму - Ця кіноісторія розповідає про гени українців, про те, що нас не можна зламати, бо гідність для нас важливіша за життя, - каже Олесь Санін, режисер фільму " Поводир ". Він прийшов на зустріч із студентами в Інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка. Режисер розповів Gazeta.ua про задум фільму та епізоди, які вирізав. Кажуть, ви обирали персонажа хлопчика із 200 претендентів на цю роль. А навіщо ви взагалі ввели його в сюжет? - Я його ввів, бо для кожного фільму потрібен персонаж, з яким себе асоціюватиме глядач. Тільки тоді глядач може співпереживати й краще розуміти стрічку. Наші глядачі точно не асоціюватимуть себе із кобзарем. А ось із хлопчиком будуть. Він, як і всі ми, знає мову, а не розуміє значення її слів, знає трохи історію України, а не усвідомлює її змісту, він, як і ми всі, не розуміє райської ідилії в шевченківському "Садок вишневий коло хати.." Для мене важлива була інтернаціональність. Кобзар мав розповідати різні історії персонажу, а отже, глядачеві. Найкраще для цього підходить персонаж-іноземець, що не знає наших легенд та історій. Чому обрали саме цього хлопчика? - Його типаж підходящий для цієї ролі. Мені потрібна була людина, яка не лише розмовляла б українською з акцентом, а й була "іншопланетянином" - героєм, який дасть можливість ідентифікувати глядача. Ним став Антон Грін, якого я знайшов у передмісті Детройта. З американського хлопчика в бейсболці він перевтілився на вовка, пройдисвіта – як і було задумано в фільмі.Потім виявилося, що Антон Грін має дивовижну історію роду. Його прадід, на прізвище Сорока, був одним із провідників УПА. 34 роки просидів за це в радянських концтаборах. Він мав такий же незламний дух, як і головний герой фільму " Поводир ", бо навіть у в'язниці видавав свою українську газету. Розповсюджував українську літературу. Робив це у дуже цікавий спосіб. Він із однокамерниками брав залишки тканини від простирадел, робив із них змія. Клав на нього листівки із повідомленнями й запускав над територією в'язниці. Що ви хотіли показати цим фільмом? - Я шукав історію надії. Прагнув розкрити багато тем - тему голодомору, легенду про зібрання кобзарів у Харкові та інші. Я зумисне не акцентував увагу на з'їзді кобзарів, бо не вірю, що вони пішли туди добровільно. Сам був мандрівним музикантом і я розумію їхнє мислення. Очевидно, кобзарів примусили приїхати до Харкова силоміць. Також я хотів показати, що життєві потрясіння, в тому числі й голодомор, привчають людей щодня бачити все більше і більше горя. Воно прогресує, розмножується, але людський мозок не може жити у таких умовах, він перетворює людину на сліпця... Сліпий вже не бачить цього всього, йому легше. Чи є зараз у нашому суспільстві такі потрясіння? - Наше суспільство дуже строкате. У центральній і західній Україні вони почалися рік тому. На Донбасі ці потрясіння не припинялися десятиліттями. Там більшість людей завжди жила із присмаком крові. Там завжди був підвищений рівень насильства. Мало не щодня відбувалися похорони шахтарів, що гинули видобуваючи вугілля, дружини завжди були морально готові, що на вечір вони можуть стати вдовами, діти навіть у розмові із батьками вживали мати, дівчата прагнули якомога швидше віддатися кудись... Це їхня частина побуту. Колись я знімав фільм про шахтарів. Нас привалило у шахті. І один шахтар, якому лишалося три дні до пенсії, зумисне просунув два пальці під вагонетку, їх відірвало. Таким чином він хотів отримати компенсацію як інвалід. Бо пенсії й зарплати тоді затримували, а компенсації інвалідам давали вчасно. Тому теперішня війна на Донбасі та феномен тітушок не на порожньому місці виникли. Навряд чи до бойових дій були готові жителі інших областей. Головний герой брав участь у бої під Крутами? То ви саме Крути показали? - Так. Я хотів епізодами про Крути маркувати героя як людину, що пройшла важливі етапи нашої історії. Таким чином глядач може замислитися над питаннями свободи, її ціни та покарання за прагнення. Це історія про людей для яких гідність і воля набагато важливіше, ніж життя. Ці люди, як і герой фільму, можуть загинути, але пісня, як втілення культури, житиме й далі. Вона настільки потужна, що її знищити неможливо. Які труднощі виникали під час зйомки кінокартини? - Надзвичайно важко було знайти хату, де жила Орися. У музеї під відкритим небом в Переяслав-Хмельницькому навіть штатив не було де поставити. Там все засаджене деревами. Там, як у джунглях. І хати б, мабуть, не видно було б, якби ми там знімали фільм. Село виглядало б неправдоподібно. Я страшенно цього не люблю. Я маніякально ставлюся до різних навіть дрібних елементів побуту. Подивився фото, зроблені на початку століття й картини сіл. Там ніде двори не були обсаджені масою дерев. Їх в той час нещадно рубали на дрова. У Пирогові біля Києва теж вирішили не знімати. Там у хатах повноцінно виглядає лише фасад. Зняти будинок збоку, ззаду всередині важко. Та й село якось штучно виглядає. Довелося будувати нову хату. Чи є якісь епізоди фільму, які прийшлося вирізати? - Так, таких багато. Їх викинули через те, щоб фільм був не довший двох годин. Моїм улюбленим є епізод про переселенців після голодомору. Епізод мав бути в самому кінці картини. Хлопчик ховався від військових у тому селі, де вбили голову колгоспу. Село було безлюдне, тільки десь дирчав трактор ХТЗ. А в центрі села по радіо Калінін розповідав про великі надої молока та великий урожай пшениці. Той трактор не орав землю. Він тягнув за собою 8 возів із переселенцями. Переселенці тримали в руках самовари й дивувалися, чому селяни покинули такі родючі землі, чому полишали відчиненими хати із усіма речима. Коли одна переселенка зайшла на поріг хати, вона побачила щось страшне й беззупинно почала кричати. Що саме, невідомо. Ця частина показує трагізм голодомору та дає відповіді на деякі питання сьогодення. Читать больше на gazeta.ua


КОММЕНТАРИИ:

  • Читаемое
  • Сегодня
  • Комментируют
Мы в соцсетях
  • Twitter