Авторизация
 
  • 04:51 – Битва экстрасенсов 17 сезон 278 серия смотреть онлайн 
  • 04:51 – Битва экстрасенсов 17 сезон 14 выпуск от 3 декабря: смотреть онлайн эфир от 3.12.2016 на ТНТ 
  • 04:51 – Танцы на ТНТ 3 сезон 3 декабря 2016 смотреть онлайн 
  • 04:51 – Новый Год 2017: как встречать, что готовить — меню (видео, фото) 

Суперзірки, або Для тих, хто не спить

162.158.78.175

Суперзірки, або Для тих, хто не спить Стосунки між Олегом Лишегою, поетом, та Джо Кокером, співаком, поки що не з'ясовано. Так принаймні здається мені: жодних розмов про Кокера в мене з Лишегою не виникало. Проте коли обидва вони раптово і груднево відійшли від нас, коли перший уже ступив за межі своєї прощальної дев'ятиденки, а другий наблизився до її кінцевої межі, ми цілком можемо припускати їхню безпосередню зустріч-перетин десь у повільній розміреній черзі інших небесних новоприбульців на шляху до окремого приймального відділення ДЛЯ АРТИСТІВ. І все ж Лишега та Кокер мимоволі перетиналися й тут, серед нас – не фізично, то душевно, себто у внутрішніх просторах інших людей, поетів і непоетів. З Лишегою вряди-годи можна було навіть побачитись, а Кокера послухати. Я ніколи не забуду, як у франківській легендарній "Легенді" 90-х один з моїх найближчих, також поет, прагнув змінити музику і рішуче цікавився в бармена, чи в того є Джо Кокер, а бармен, не в'їжджаючи, розгублено мимрив, що в нього є тільки Johnnie Walker. Лишегу ж ми захоплено цитували і тоді, й раніше – себто у 80-ті, а дехто й у 70-ті. Узимку 1986-го я вперше почув, як він сам, тобто це був і голос, і міміка – увесь він, виконує свою неперевершену "Зиму в Тисмениці", зокрема, "Пісню 212". У ній з'являються Том Джонс і Елла Фітцджеральд – своєрідні емблеми тодішніх нічних радіостанцій, усіх цих дивовижних програм "Для тих, хто в морі" і "Для тих, хто не спить": "Так багато суперзірок, // Порослих очеретом – // На одній з них Том Джонс // Співає про зелену, зелену траву: // The green grass of home". Пісню "Зелена трава біля мого дому" написав не Том Джонс, а виконували її, крім нього, десятки інших музичних героїв, серед яких Джоан Баез, Елвіс Преслі, Джеррі Лі Льюїс, Джонні Кеш та The Grateful Dead. Проте в СРСР її знали винятково як "пісню Тома Джонса", іноді як "англійську народну пісню з репертуару Тома Джонса". Мотив "зеленої трави біля дому" потім успішно здерли совкові "Земляне", і ви це неподобство не тільки пам'ятаєте, але й досі регулярно слухаєте на хвилях усяких "мелодий" та "русских радио". Натомість "Пісня 212", в якій Лишега закинув свого ліричного астронавта "Тома Джонса" на порослу очеретом суперзірку, стала текстом для культової пісні Віктора Морозова. Якщо ви будете шукати цей твір у Мережі, то надибаєте на цікаві коментарі, а точніше виправлення, від самого Віктора: "Після 17-го рядка треба вставити: "Елла Фітцджеральд мажеться глиною голубою, Елла Фітцджеральд мажеться глиною голубою". Тоді, взимку 86-го, Лишега, дійшовши до цих рядків і прочитавши їх, раптом почав шалено джазувати – мабуть, щось із неї, з Елли, а може з Армстронґа, хоча, припускаю, швидше за все то був його імпровіз для власних голосу, міміки та невидимої труби. Щойно потім він знову повернувся до слів, останніх слів цього вірша. Сьогодні, дев'ять днів "після нього", вони звучать особливо проникливо: "Ми не пропадем у цьому світі! // Ніколи, ніколи не сумуватиму – // Зовсім як дерево низенько над водою". Одного разу в Америці ми потрапили з ним у гості до жахливо багатого дому. Нас, кількох українських письменників, як водиться, запросили українські емігранти. І не звичайні, бо, по-перше, не галичани, а "східняки" з Полтавщини, а по-друге, не середній клас, а справжні капіталісти-мільйонери. Тому господиня дому дозволяла собі промовляти дещо екзальтовано. "Ах, пане Олеже, – зітхала вона всім своїм блискучим від діамантів декольте, – як я вам заздрю! Ви повертаєтеся в Україну, ви за кілька днів знову побачите батьківщину, як це чудово!". Олег меланхолійно і, здається, трохи розсіяно кивнув, а потім відповів: "Та воно так, але хто його знає, де насправді та батьківщина – може, десь між зірками?". Пані дому відчутно образилася. Коли у Франику помер Парфьон – відомий вуличний митець і предтеча місцевого стріт-арту, ще одна втрата цьогорічного грудня, я саме дізнався про те, що не стало й Лишеги. Ховали їх не тільки в той самий день, але і в ті ж години. Про Парфьона (зрештою, насправді теж Олега, Олега Парфьонова) я вже колись намагався вам розповісти. Після цього він носив мені все нові свої картини, запевняючи, ніби по його смерті вони різко підскочать у ціні, а їхні власники стануть мільйонерами. Я собі цього не бажаю. Зате Парфьонові я бажаю спокою, земля йому пухом. Помер він, здається, від того ж, від чого й Чарльз Буковскі. Тобто не від червоного вина. Олег Лишега тим часом повертається на свою батьківщину між зірками, і йому я бажаю щасливого переходу. Ми не пропадем у цьому світі, тому що з нами був ти. Читать больше на paralleli.if.ua


КОММЕНТАРИИ:

  • Читаемое
  • Сегодня
  • Комментируют
Мы в соцсетях
  • Twitter