Авторизация
 
  • 03:27 – Битва экстрасенсов 10.12.2016 (10 декабря 2016): 17 сезон 15 серия смотреть онлайн – покойник в доме 
  • 03:26 – Биатлон гонка преследования женщины 10 12 2016 результаты, кто победил, смотреть онлайн 
  • 03:26 – Очень караочен 10 12 16 с Бузовой: Арбузова и бриллиантик в детстве, почему поменяла цвет волос, успех в сольной карьере, за что ненавидят и откровенные фото 
  • 03:26 – «Битва экстрасенсов» 10.12.16, смотреть онлайн: новая серия не для слабонервных 

Юрій Андрухович: Зона Кобзона

162.158.78.98

Юрій Андрухович: Зона Кобзона СРСР не вмер. Він продовжує існувати в особі тих, хто возвеличує російську попсу і для кого горілка – хліб насущний. Упродовж кількох останніх днів старого року я кидався на ліквідацію деяких заборгованостей, щоб увійти в новий 2015-й по змозі вільним і чистим. Марко Андрейчик, перекладач із Філадельфії, ще влітку надіслав мені англійські переклади моїх дещо давніших есеїв – тих, які поставали протягом 1990-х і відразу після них, на початку нового тисячоліття. Відповідно ще тоді ж улітку я пообіцяв Маркові проглянути їх найпізніше до кінця року. Й ось нарешті – відкладати вже не було куди – знайшов часову шпарину для виконання обіцяного. Перечитувати власні тексти такої давнини – заняття суперечливе. З одного боку, іноземна мова, надто ж така суґестивна, як англійська, робить їх інакшими, тобто оновлює і змінює дистанцію. З другого – авторові все одно не позбутися враження, що ті тексти значною мірою загрузли у своєму часі й навряд чи являтимуть собою якесь суперсенсаційне відкриття. Хоч і відмовлятися від них з огляду на час якось не дуже правильно, позаяк це означатиме згоду автора на суттєві прогалини в обізнаності потенційного читача. Так чи сяк, але опрацьовувати переклади я все-таки мусив уже хоч би й з огляду на дружнє зобов'язання щодо Марка. Тож я почав і досить несподівано для себе самого з'ясував, що деякі місця ніяк не хочуть позбуватись актуальності, інші ж просто криком кричать про свою застарілість. Причому як перші, так і другі мене, автора, відчутно, хоч і з різних причин, дратують. У той же час перших, як мені здалося, суттєво більше. Але це могло бути самооманою чи просто хибною перспективою. Ось такий, наприклад, фрагмент із есею "Місце зустрічі Germaschka", що його я написав 2002 року, тобто йому невдовзі виповниться тринадцять літ. Межа, про яку в ньому йдеться, – це в сенсі фізичному західний кордон України, а в метафізичному – лінія, що відокремлює пострадянське від нерадянського. Тепер цитата: "Не рейки, точніше не їхня нарощена ширина, засвідчують реальну неперерваність імперського існування, а, скажімо, інша музика й інша масова культура загалом. Саме вона, Межа, відокремлює терени, де захоплено слухають російську попсу, від тих, де її зневажають. Це просто фантастично – лише два-три кілометри на захід і виявляється, що ніхто тут навіть не чув ані про Філіпа, ані про Аллу, ані тим більше про Йосифа Кобзона, цього Френка Синатру все ще об'єднаного пострадянського простору. Але лише два-три кілометри на схід – і згадані Філіп, Алла та Йосиф виростають до титанічних розмірів усенародної леґенди, замалим не улюблених членів родини, значно ближчих та зрозуміліших від усіх без винятку національно-державних ідеалів та поривів, з "європейським вибором України" включно. Я не сумніваюся, що в цьому сенсі СРСР і далі продовжує існувати – як велетенський і неподільний шмат суходолу, "шоста частина землі", де прийнято любити погану російську музику (ні, не Чайковського і не Мусоргського – цих слухають західніше). А отже – й пов'язаний саме з такою музикою спосіб життя, вся ця побутова обрядовість з іншими правилами у взаємостосунках, іншою – колективістською – етикою, іншими уявленнями про товариськість, а також іншими напоями на святкових столах і на щодень. Зона горілки, що, зрештою, починається західніше, у сусідній і багато в чому зразково-показовій Польщі, саме в нас, по цей бік Межі, набуває свого найдовершенішого втілення – адже офіційна її, горілки, ціна падає в порівнянні з тією ж Польщею настільки низько, що з елементу декоративно-розважального вона вмить перетворюється на хліб насущний і стає чимось настільки ж неуникненним, як повітря". Про "зону горілки" я можу нині сказати, що вона потроху деактуалізується й український споживач дедалі впевненіше дрейфує в "зону віскі". Але як відносно всього іншого, себто музики й масової культури загалом? Чи ми хоч кудись дрейфуємо? Від часу написання "Місця зустрічі Germaschka" минуло не просто тринадцять років, а тринадцять таких років, які вмістили у себе дві революції, кілька реставрацій, стільки ж контрреволюцій та узурпацій, а на завершення (і якби ж це було вже завершенням!) ще й "гібридну війну" та відверту збройну агресію сусідньої недоімперії. Всього цього мало б давно вже вистачити для однієї вкрай необхідної суспільної зміни: "фактор Філіпа, Алли і тим більше пострадянського Френка Синатри" повинен би вже давно зникнути з нашого культурного простору, якщо в нас узагалі існує хоч якийсь культурний простір. І зникнути цей фактор мав би не тому, що його офіційно згори заборонила б якась там, наприклад, "хунта", а внаслідок цілком природного відмирання – як умирає й відходить унікуди все фальшиве, неякісне й позавчорашнє. Тобто внаслідок того природного процесу, завдяки якому в нашій країні вже фактично мали б закінчитися чи то пак вичерпатися радянські (а з ними й пострадянські) люди. Уявіть собі – рік ми маємо насправді вже аж 2015-й! Читать больше на paralleli.if.ua


КОММЕНТАРИИ:

  • Читаемое
  • Сегодня
  • Комментируют
Мы в соцсетях
  • Twitter