Авторизация
 
  • 13:41 – Биатлон мужчины гонка преследования 10 декабря 2016 смотреть онлайн трансляцию Матч-ТВ 
  • 13:41 – Мужская гонка преследования по биатлону сегодня 10.12.2016 прямая трансляция: во сколько, где и по какому каналу смотреть трансляцию 
  • 13:41 – Умницы и умники на Первом выпуск 10.12.2016 смотреть онлайн 
  • 13:41 – Квартирный вопрос выпуск (10.12.2016) НТВ смотреть онлайн 

Юрій Андрухович: Колядувати можна?

162.158.78.89

Юрій Андрухович: Колядувати можна? Повсюдна присутність російської попси в гірських колибах – ніби все по-старому. Незліченні автобуси туристів з Росії – ніби й не війна. А також атракціон зі споглядання Говерли в "підзорну трубу". Таке розповідають на зворотному шляху додому через Франківськ мої волинські друзі. Вони зважилися зустріти цьогорічне Різдво на лижах. Їх просто приголомшили величезні юрми людей на схилах засніжених гір. Чимось це схоже на чорні полчища мурах, прилиплих до банки з медом. Атмосферу Різдва до певної міри рятують лише колядники й місцеві коники-гуцулики. Запряжені у встелені ліжниками сани, з червоними помпонами у гривах і завитими в буклі хвостами, коники, кажуть друзі, найкращі. Тягнуть своїх підпилих, лижами зморених російських тюленів обережно, мов колісницю з перегодованим римським намісником. Незмінні погоничі зимових екіпажів, розодягнуті в екзотично-національне гуцули, додають процесові ще більшої картинності. Їхні шапки з перами й довгі носи на загартованих морозом обличчях викликають із пам'яті середньовічні стріли Робін Гуда (чи топірці Олекси Довбуша?) і виграшно контрастують із гіперсучасними лижними вистроями шанованих гостей. А колядники? Колядників не любити неможливо. Це наше найголовніше, і в цьому вся наша справжність, уся незалежність від попси. Місцеві гуцулята сновигають між заїжджого й добряче п'яного вертепу, як янголи – навіть ті з них, що перебрані в чортів та іродів. Наймолодшому з колядників, який ще не здатен ні різдвяну зірку нести, ні навіть картонну корону втримати, ні чорта за хвіст тягнути, ні голосно й виразно співати, дають дзвіночок. Малий калатає ним, не перестаючи, а інколи, ніби вправний актор, безгучно плаче – від того, що чужі люди витріщились і сміються. У дитинстві я не колядував, зате слухав старших – як вони колядують за святковим столом. Одного разу ми з друзяками, щоправда, вибралися по сусідах, але то були переважно "совіти" – на запитання, чи можна колядувати, вони ввічливо знизували плечима й зачиняли двері нам перед носом. Добре й те, що в міліцію не здали. Правду кажучи, й тепер багато хто сприймає колядників не надто радо, завбачливо впускаючи до свого дому лише власних онуків, небог та небожів, хрещеників, дітей друзів і самих друзів – перевдягнутих різдвяними царями колишніх однокласників. Інколи мені здається, що наші кордони, як і лінії родоводів, цілком можна прокреслювати за ставленням до Коляди. Від "Щедрика" Леонтовича до "Carol of the Bells" Віхловського. Від валлійських мелодій до вертепних кантів. Від "Stille Nacht" до "Тихої святої ночі". Bóg sie rodzi, God Rest Ye Merry! Gentlemen, Joy To The World! Peace on Earth! Ґурулі аліло! Les Anges dans nos campagnes! Pochválen bud Jezíš Kristus! Добры вечар табе, пане-гаспадару! У всіх Різдво як Різдво й Коляда як Коляда, лиш у росіян колядки красномовніші за Лаврова, Пєскова й Путіна разом узятих: "Авсень, авсень, а мы ходим по всем". Далі ще краще: "Пришли мы, пришли". Та ми бачимо, що ви прийшли! Як же вас не бачити – у вас же і гради, і смерчі з собою. Ну і ще одна: "Иисус Христос коноплями оброс". Мабуть, саме її найбільше любить первосвященик Кірілл. Його борода і вічно забігані очиці якраз і свідчать про обростання – чинами, статусами й регаліями. Тобто Різдво тут ні до чого. Різдва немає, зате є обов'язок жерця перед імперією. Саме тому російські гості так часто блукають на Святвечір нашими містами, намагаючись замістити тепло родинного вогнища новими фото. Таких розпізнаєш безпомилково. Вони не знають жодної колядки, навіть тієї своєї "Авсень", їм не даються слова, не кажучи про музику. Вони самотні в цьому Різдві своєю жахливою туристичною самотністю. А гуцульські дітлахи, що чатують біля найдорожчих машин, усе не втрачають надії на їхню прощальну щедрість: "Пані, послухайте! Я дуже гарно колядую! ". У відповідь же: "Нет, спасибо, нам уже колядовали, сколько можно! ". "Та ж на добру дорогу, пані! ". І пані знесилено махає рукою: давай уже. На другому куплеті її мегапотужний позашляховик заводиться і важко рушає з місця. Малий колядник залишається там, де й був, – зі своїм дзвінким перемерзлим голосом, пастушками, ягнятами, янголами і повними дрібного грошового мотлоху кишенями. Читать больше на paralleli.if.ua


КОММЕНТАРИИ:

  • Читаемое
  • Сегодня
  • Комментируют
Мы в соцсетях
  • Twitter