Авторизация
 
  • 19:31 – КВН 2016 Кубок мэра Москвы 4.12.2016: смотреть онлайн, высшая лига 
  • 19:31 – Под Киевом полицейские «по неосторожности» перестреляли друг друга 
  • 19:31 – Stand Up на ТНТ 4 сезон 23 выпуск 04 12 2016 смотреть онлайн 
  • 19:31 – Однажды в России 3 сезон 23 выпуск (04.12.2016) смотреть онлайн 

Чарівний промінь у непроглядній темряві

162.158.78.155

Чарівний промінь у непроглядній темряві Рятувати українське кіно доведеться вітчизняним законодавцям, українським та іноземним інвесторам Говорячи про шляхи відродження українського кіно, зазвичай зводять їх до прямого державного фінансування. Насправді ж, враховуючи сьогоднішнє становище країни, нам вигідніше забезпечити пільгові умови для вітчизняних та іноземних інвесторів в українське кіновиробництво. Це доводить порівняння зарубіжного досвіду з вітчизними реаліями. БАГАТІ ТЕЖ ПЛАЧУТЬ Середній бюджет повнометражного фільму становить у Франції 5 млн. євро, в Іспанії та Німеччині — 4 млн. євро. Що вийде, якщо адаптувати ці цифри до українських реалій? Віднімемо з касових зборів 50%, які забирають кінотеатри, а також зробимо знижку на гривневу складову в бюджеті українського фільму та припустимо, що він дорівнюватиме трьом мільйонам навіть не євро, а доларів. Тоді для того, щоб окупитися, фільм повинен зібрати у вітчизняному прокаті $6 млн. (мільйонні закордонні збори для наших стрічок — поки тільки мрія). А це у нас за всі роки незалежності вдалося тільки
імпортному «Аватару» з його $8,4 млн. касових зборів. Навіть якщо зняти фільм «всього» за один мільйон баксів, то для того, щоб окупитися за рахунок українського кінопрокату, він мав би зайняти в його топ­списку, наприклад, за 2014 рік, місце не нижче дев’ятого. І якщо припустити, що одному українському фільму це вдалося, то як бути з іншими? Втім, і у благополучній Європі тільки 20% фільмів приносять прибуток, а 20% — виходять «у нуль». А в лідируючих у світовому кіновиробництві США лише два фільми з десяти виявляються прибутковими. З такими показниками будь­який бізнес давно б згорнувся (не випадково продюсер фільму, який отримав «Оскар», у відповідь на спроби журналіста «k:» розібратися у фінансових механізмах західного кіновиробництва назвав його crazy business), але кінематограф підтримують на плаву відразу кілька механізмів. Перший із них — пряме державне фінансування. Один німецький кінорежисер кілька років тому скаржився автору цих рядків: «Що таке триста мільйонів євро на рік на державну підтримку кіно в Німеччині, якщо Франція витрачає на ці ж цілі п’ятсот мільйонів євро?». (У Франції існує складна система зборів на підтримку національного кінематографа, яка включає, зокрема, податки з продажу квитків у кінотеатри та на доходи телеканалів. Повний виклад цієї системи займає, як розповів уже французький кінорежисер, два томи). Другий шлях — податкові пільги. Цим шляхом пішла Британія після того, як у 1997 році вирішила покінчити із засиллям американського кіно в британському прокаті (багато з цих фільмів знімали в Голлівуді британські кінорежисери). Згідно з прийнятими законами, творці британських фільмів могли претендувати на компенсацію 16­20% витрачених на їх виробництво коштів. Причому на ці пільги могли розраховувати не тільки британські інвестори, а й іноземні. Для того щоб фільм був визнаний «британським», треба було набрати мінімум 16 пунктів за 42­бальною шкалою. За деякими показниками в цій шкалі присуджувалося відразу декілька пунктів. Наприклад, щоб завантажити найбільшу британську кіностудію Pinewood із її 16­ма знімальними майданчиками, за фільм, що створювався на ній, давали відразу дев’ять балів. В результаті британське кіно, яке до цього пасло задніх у європейському кінематографі, різко вийшло в ньому на перші позиції. Навіть у США, де, як зазвичай вважають, немає державної підтримки кінематографа, вона існує на місцевому рівні. Так, наприклад, в штаті Мічиган виділяється податковий кредит у розмірі до 40% коштів, витрачених на виробництво фільму, за умови, що зйомки відбувалися на території штату. А в штаті Нью­Мексико ця цифра складає 32%. А бідним не обійтися без багатих Повернімося до рідних пенатів. Кінопродюсери у відповідь на запитання, які, на їхню думку, іноземні напрацювання можна використовувати для розвитку національного кінематографа, найчастіше відповідають — всі та відразу. І, в принципі, вони праві. Дуже вже невелика в Україні база, з якої можна збирати гроші для національного кінематографа. Так, наприклад, в 2014 році українські кінотеатри відвідало 20,1 млн. осіб, заплативши за квитки 942,7 мільйона гривень. Для порівняння — у Великобританії роком раніше 172,5 млн. кіноглядачів принесли в каси кінотеатрів $1,92 млрд. Як легко порахувати, різниця в касових зборах, з урахуванням курсу валют, відрізняється в 40 разів. Подібна ситуація і з прямим фінансуванням кінематографа. У 2015 році на держпідтримку українського кіно заплановано виділити 75,5 млн. грн. Тобто — приблизно у 100 разів менше, ніж витрачають на ці цілі у Франції чи Німеччині. І навіть якщо ми збільшимо держфінансування в нереальні 10 разів, воно все одно залишиться в 10 разів меншим, ніж у європейців. Тому головна перспектива розвитку українського кінематографа бачиться сьогодні у залученні в кіновиробництво вітчизняних та іноземних інвесторів, для яких доцільно створювати, подібно іншим країнам, пільгові фінансові умови, а також у використанні конкурентних переваг України на міжнародному кіноринку. Серед таких переваг — дешева робоча сила. У Франції, наприклад, витрати на заробітну плату, винагороди та страхування становлять приблизно 50% бюджетів фільмів. Далі — різноманітність локацій, тобто потенційних знімальних майданчиків із різними природними та історичними краєвидами. (До речі, в майбутньому, як показує практика світового кінематографа, такі майданчики, побачені у фільмах глядачами різних країн, стають точками зростання в’їзного туризму і навіть зростання цін на місцеву нерухомість). Нарешті, в Україні вже зараз існує сильна галузь виробництва візуальних ефектів для кіно, яка отримує замовлення з Голлівуду і завойовує призи на міжнародних кінооглядах. Але всі ці плюси спрацюють лише за умови відсутності головних потенційних мінусів. Умова перша — податкові та інші пільги від держави мають отримувати в першу чергу не «геніальні» або «правильні» з точки зору чиновників, а потенційно касові вітчизняні фільми. У тому числі — привабливі для західного ринку, де квиток у кіно коштує в середньому 6-7 євро. Інакше український кінематограф ніколи не перестане бути дотаційним. Умова друга — ці пільги, як показує той же досвід світового кінематографа, повинні діяти постійно, а не до першого виходу українського кіно «в плюс». Інакше ми станемо схожими на недбалого господаря, який, спокусившись миттєвою вигодою, пустить курку, яка несе золоті яйця, на м’ясо. Читать больше на kirovograd.comments.ua


КОММЕНТАРИИ:

  • Читаемое
  • Сегодня
  • Комментируют
Мы в соцсетях
  • Twitter